З чого все розпочиналось
З метою поповнення залізниці
кваліфікованими кадрами 1872 року в Одесі було відкрито залізничне училище, яке
мало дві групи учнів – механічну та телеграфну. Групи
формувалися у кількості 30 чоловік, навчання тривало протягом трьох років,
випускалося приблизно 25 спеціалістів. Навчальна програма була розширеною,
учням надавали основні поняття щодо облаштування залізниці, організації руху
поїздів, комерційної діяльності, а також спеціальні предмети для механіків –
алгебру, геометрію, креслення, основи механіки та теплотехніки, обладнання
водозабезпечення, паровоза і вагона. Телеграфісти вивчали основи
електротехніки, діловодство, устаткування передачі інформації, механіку,
облаштування станції. Усі три роки обов’язковими предметами були закон божий,
російська словесність. Для набуття навиків роботи при училищі було створено
чудово обладнану слюсарну майстерню і ліварню. На останньому році навчання
передбачалася практика протягом шести місяців на підприємства залізниці. Літніх
канікул не було, учні відпочивали по два тижні на різдвяні та пасхальні свята.
Майбутні залізничники співали у хорі, де здобували великих успіхів. У 1913 році
святкуванні 300-річчя династії Романових хор співав на концерті у Києві в
присутності царської сім’ї. Для учнів організовували відвідування оперного
театру, концертів і спектаклів у Народному будинку (нині кінотеатр «Родина» у
м. Одесі).
Дисципліна підтримувалася жорстока, хоча кара різками не використовувалася,
винуватий отримував лінійкою по руках або опинявся на колінах (у кутку) з
підручниками на витягнутих руках. Відчислення за порушення дисципліни були
рідкі, виключали з училища, як правило, за невиконання навчальної програми.
Учнів забезпечували форменим одягом – сюртуком зі стоячим коміром та штанами,
ґудзики буди з емблемою МШС. Патронував училище особисто начальник залізниці,
який відраховував зі своєї зарплатні до 500 карбованців на рік на «допомогу
нужденним учням». Під час вступу до училища перевагу надавали дітям
залізничників, які мали чотирьохкласну освіту, тобто які закінчили народне чи
міське училище. Приймали як одеситів, так і осіб з лінійних станцій. Для
немісцевих було передбачено гуртожиток на 70 місць.
Випускники училища спочатку ставали слюсарями в депо, а потім досить швидко
проходили шлях до машиністів, чергових по депо чи вагонних майстрів та старших
оглядачів вагонів.
Розвиток технікуму
Історія Одеського
технікуму багата бойовими і трудовими традиціями і нерозривно пов'язана з
розвитком, реконструкцією і технічним переобладнанням всього залізничного
транспорту країни.
З 1941 до 1944 року технікум знаходиться в євакуації спочатку в м. Воронежі, а
потім в м. Алатирі.
В 1944 році технікум повернувся в зруйновані приміщення Одеси, які в повоєнні
роки були відбудовані.
Швидко зростала матеріально-технічна база, відкривались нові спеціальності.
Технікум став готувати спеціалістів на денній формі навчання:
З 1944 р. – електрозварювальників;
З 1949 р. – техніків-механіків вагонного господарства;
З 1956 р. – техніків-механіків тепловозного господарства;
З 1966 р. – техніків-експлуатаційників;
З 1969 р. – техніків-електромеханіків ізотермічного рухомого складу і
холодильного господарства;
З 1989 р. – тепловозна спеціальність доповнена електровозним господарством, а
ізотермічний рухомий склад об'єднаний з вагонним господарством;
З 1998 р. – бухгалтерів;
З 2000 р. – техніків колійного господарства;
З 2002 р. – техніків-електриків сигналізації та зв'язку;
З 2002 р. – техніків-електриків електропостачання;
З 2010 р. – будівельників.
З 1959 року працює відділення безвідривної підготовки кадрів.
У 1994 р. технікум увійшов до складу комплексу з Українською Державною
Академією Залізничного транспорту та Дніпропетровським національним
унііверситетом залізничного транспорту, де випускники технікуму продовжують
навчання за скороченою формою навчання.
За всі роки технікум випустив десятки тисяч спеціалістів.
